Розпишися на грудях доріг,
Можеш втіхою, можеш сльозами,
Облітає украдений сміх,
сміх дерев. Осідає між нами.
Тане ранок на віях трави,
Тоне в день, розколошкавши тишу.
Тінь тополі, як тінь булави,
Що в літописи - спогади крише,
Лиш зітхнувши про нас і за нас.
Обертається час дзеркалами,
Зафіксована в профіль, в анфас,
Мить за мить обростає віками…
Тільки ми залишаємось тут,
Ти і я – краплі спраги живої.
Хто ж за нас визначає маршрут,
Й відливає кохання набої ?
Дуже достойний вірш!!!
