Хей, ще трохи і ти полетиш вниз..
Лиш крок,
І ти всередині свого " Я ".
Ти виберешся на волю колись,
До зірок,
І раптово згадаєш своє ім'я.
А з тобою були усі щасливі вони.
Ти і митці,
Що вирвалися з цього тунелю.
Тепер ви дочекаєтесь зими,
Йдете назирці ,
І фарбувати почнете аквареллю.
Ти ж була там, де місто не торкається
Твоїх ніг,
Що раптово криваво - босими стали.
Ти вважала, що це вже не згадається,
Шум доріг,
Що так часто і близько тебе лякали.
А ті митці, що ішли із тобою поруч,
Як гієни,
Що шукають для себе зручний момент.
І тільки на небі проявиться сонця обруч,
Будуть сирени,
Що кинуть у руки чарівний інструмент.
Ти не в силах будеш опиратися цьому,
Їх нема,
Бо витрачаєш ти знамення не так.
Видіння свої ти точно спишеш на втому,
Та дарма.
Це як запускати в небо не той літак.
Не віриш мені, то глянь у вічі митцям,
Їхні очі
Спопелять усе, і те саме тобі звелять.
Але ти ж їм віриш, проклятим творцям
Які щоночі
Те і роблять, що безупину так гомонять.
Хоча б раз, дослухайся до їхніх розмов,
Це зло,
І ти ним абсолютно, до шкіри, пропахла.
Ти ходила за митцем туди, де він йшов ?
Яке тло,
Показав він тобі, коли у ноги ти впала?
Правильно, люба, " Я" твоїм не було .
Це ніщо.
І місто під ногами твоїми сильно пекло.
Коли робиш крок, летиш на бите скло.
Нема якщо.
Бо твоє, яке б не було, нікуди б не пішло.
ID:
908473
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.03.2021 13:13:04
© дата внесення змiн: 19.03.2021 13:13:41
автор: Яна К
Вкажіть причину вашої скарги
|
