Вже не красуня - жінка-осінь
Вже не красуня - жінка-осінь
І у волоссі сива просинь,
І усмішка уже не та -
Летять до вирію літа.
Та все ж душа, мов верболози,
В думках шумлять співучі грози,
У серці все ж бурлить любов...
І лиш докори чую знов.
Комусь чомусь не догодила,
Чийомусь погляду не мила:
Не так вже пишеш, не читаєш,
Не так і риму десь вкладаєш.
І крапка, кома чом не там?..
Все ж відповідь усім, вам дам:
Життя змінила чужина,
Хоч в мене матінка одна -
Землиця рідна - Україна,
Любити буду до загину.
Ні, не згубила свою душу,
Хоча в чужині жити мушу,
І помилки усі приймаю,
Та перш за все слова кохаю.
Всі задуми - у них розрада,
У них і спогад і порада,
Це все, у чім тепер живу,
В чім не даремно в світ іду.
Та ви своє повиправляйте
І ближнього все ж поважайте,
Не помиляється нероба,
А я писатиму до гроба.
Нестиму людям диво слова,
А коми й крапки - не основа...
І в очі кричите: - Чужинка!
- Та ні, я - кровна УКРАЇНКА!..
(С) Леся Утриско Воробець