Чи є де кінець оцим рікам кривавим?
Із чим же межують оці океани сліз?
З летаргійним сном ідіотів,
що пентхаузів вікна скляні
вважають надійною твердю?
З фригідністю фюрерів, здатних
годувати ідею
десятками тисяч чужих дітей?
Чи усю цю солону вологу
всотає грузька біомаса,
короткозоро мружачись
у світлі блакитних екранів?
Вона здатна відчути лиш вістря пружин,
перевертаючись на диванах…
Дійсну ціну кожній краплині
цієї пекучої речовини
знають лиш ті, що на греблі хвилі
поміж небом та пеклом
довірливо дивляться в очі
Збирачеві Достиглих Душ.
Їм не до дискусій: «Чи все те дарма?
Чого нам чекати - війни чи миру?»
Бо до Волі битих шляхів нема,
є звивисті стежки межи болю й віри,
на яких не народжується історія,
а вже оживає легенда.
2014р.
