***
Клапті днів опадають із якогось там баобаба,
В небо врісши корінням , - то що йому крим і рим,
В теракоти одягнена панна - до нестямності звабна
Варить чай з беладонни в чорнолощеннім глеку старім.
Дримбітає Мольфар, роздмухує ватру безодні,
Стелить килим для оргій, обкурює ніч полинОм,
Рівновага поліття – вівці цілі, вовки не голодні,
Одкровення приходить, як усміхнений, кволий гном.
Свою жаб’ячу шкіру скидає Царівна, - Хамелеону
Заспокійливо дмухає в душу прілість липких оман,
А Матильда доросліша стала, та, що любила Леона,
З зосенілих небес шовковистих почулось: « Осан…»
Ось іржаві гаки відчинив на двостУлкових брамах
Дідуган-вартовий, спустившись з найвищої з веж,
У чотири руки яйцесонцем забавився Брахма,
І здіймається пил на Молочнім шляху і виходить з-за меж.
