Узбіччя межує з туманними росами, що парою вкутали травми лісів. Коли тобі страшно, коли з тебе досить, горнися до мрійників і до месій із синіми косами, танцями босими. Збираючи досвід в тотемні фігурки, поглянь-но, я просто стікаю зі зливою в кишені твоєї прадавньої куртки. Дивись, я тікаю з морськими відпливами, на зламі кори ще й примножую гуркіт, чіпляючи пальцями імпульси хвилі. Ти можеш тікати та дихати рухами. Ми (надто дорослі й хвилиннощасливі) ще здатні розвіяти напад задухи, загоїти танцем глибинні розриви. Не йди з цього тіла, стань витвором світла, зійди в мої сни із картини Да Вінчі. На тлі афірмацій наш голос розквітне. Ти чуєш мій гуркіт? Я – злива. Ти – вічність. © Олена Галунець
ID: 887231 ТИП: ПоезіяСТИЛЬОВІ ЖАНРИ: ЛіричнийВИД ТВОРУ: ВіршТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 28.08.2020 20:57:25 © дата внесення змiн: 28.08.2020 20:57:25 автор: Олена Галунець
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie