Ключі… Ключі від осені замка.
– Хутчій, хутчій! – кричать тривожно гуси.
Густішає щодень луска ставка
Й небесна твердь, мов ясенець, ламка,
А соняшник на нім відцвіло-русий.
Дорога літа тане на очах.
Відталь сріблить й золотить гобелени,
Вітрища розперезані сичать
І грози б’ються гнівно на мечах
Й шрамують листя ще живець зелений.
Дощі… Дощі – і на душі сльота.
Віки безвихідь держать на ґорґошках.
Скарбів своїх не бачим – сліпота,
І цілі наші досі в розпорошку.
Тож сподівань на зміни анітрошки.
А жаль.
Хоч осінь прийде золота
Й обсипле перлами-горошком.
Ясенець-перший неміцний льодок.
На горгошки – на плечі.
Щоразу приємно вражає багатство Вашої лексики. Прекрасна поезія. А словом "на горгошки" нагадали мені дитинство: і бабуся, і мама так говорили. Повіяло рідним... Дякую, Валечко!
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00