ти поклала на мене руку – я отримав електричну кров.
що сталося, га? ми ж просто ходили, гуляли,
не робили нічого поганого. всі люди крім нас грали
в якусь таємничу, й напевно, дуже цікаву гру –
та що нам до них? ми ніколи не мали причин вбивати,
і навіть сміялися весело, коли яке-небудь опудало
вбивало мене чи тебе. тепер всі ті люди мертві.
о ні, це – погані новини!
кажуть, то через нас. я не вірю. брехня.
як? наше кохання, таке невинне,
винне в цій різанині, що вчиняється тут щодня?
стривай, я маю сховати свої черевики.
ну ось. та яма, що я копав її вчора,
вже готова, й чекає на когось –
на гостей. вони прийдуть самі
зі своїми, як завжди, невиразними сподіваннями,
– цього разу без страху, що завжди їм був
провідником, обороною і старшим надійним братом.
побійтеся бога, їжте самих себе.
ви ж знаєте: життя – таке страшне паскудство,
що може стати дивно: як це досі людство
не звиродніло до рівня декоративних собак.
я ходив, як монстр, у місячному сяйві,
цим містом; чорти в моїй голові
казали, все правильно: ми – монстри, бо ми живі,
а люди тут – зовсім зайві.
що ж? я не бачив людей, та я бачив,
як повзають їхні мрії
скрізь по вулицях: мокрі, сліпі й бридкі.
думаєш, це приємно? міг би тобі розповісти,
але це – неприємно! нехай вибачають. так ось:
сьогодні може прийти сам диявол. його ще ніхто не бачив,
ми легко його впізнаємо: в нього рило, як у свині,
на плечах – накидка з червоного золота,
на пальцях – сталеві пазурі. дитино, мені все одно,
чекатимеш ти зі мною, чи підеш до нього сама:
все одно я тебе покину, він потягне мене до пекла.
можеш не плакати. твердиш мені постійно,
що тобі не подобається таке життя,
а сьогодні – ні, я не знаю, навіщо тобі ця усмішка.
скажи своїй мамі, вона може приїхати завтра.
що ж, я робив для вас всю брудну та важку роботу.
якщо бобі форд, наприклад, застрелить мене, я знатиму,
що вже нічого не зможу змінити, а власне твоїх шляхів.
крихітко, ти здуріла? перед обличчям диявола
люди стають ніким, хоч кожне вірило в успіх.
а тепер – заряджаймо зброю, ладнаймо наші приціли.
ти ж знаєш, ми – унікальні, ми – легендарна пара.
хіба ми комусь програвали? дзуськи, ми не здамося.
люди мають священне право обстоювати права,
дані їм від природи – правильно? радість праці
звільняє нас від неробства. люди, засвойте цю істину,
і в світі ще запанує подвійна міцна справедливість
night side, motörhead
ID:
885686
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.08.2020 00:33:36
© дата внесення змiн: 12.08.2020 10:54:00
автор: Alisson
Вкажіть причину вашої скарги
|
