Безліч літ так швидко промайнуло,
Сотні днів , секундів і хвилин.
Так швидко , що і серце не збагнуло ,
Що небо вкрилося сотнею хмарин.
Мільйони доль , тисячі життів,
Як і сотні несказанних слів,
Закрутились у вирі відчуттів,
Що час для нас із ниток долі сплів.
Попереду незнаність як завжди,
Густий туман в обіймах самоти ,
Та лиш здаватись тільки не спіши .
Спинись на мить, прошу, лишень зажди!
Вже досить бігти в нікуди ,
Й шукати те , що скоро стане пилом.
Де вогник твій й іти тобі куди?
Невже забув про те , що зветься дивом?
