Мрійно вечір шепоче сонети,
Рудий кетяг хова горобина,
І далекі чиїсь силуети
Мені шепчуть, що я одержима.
Я про нього нічого не знаю,
Його серця ледь чую мотив,
Але вже до безтями кохаю,
Скільки муки мені він вчинив.
І нестерпно у грудях до болю
Його образ вогненний палає,
Я в його опинилась неволі,
Тільки він же мене не тримає!
Хай згорить отой вечір у смутку,
Спадуть кетяги всіх горобин,
Я від нього не хочу рятунку,
Що ж він з серцем моїм наробив!
