В мені порожньо, як у чашці випитого чаю,
Мозолі на серці такі сухі й болючі, що я на одну мить забуваю тебе.
Якби моє життя залежало від твоїх думок про мене,
Мене, напевно, просто не існувало б.
Душа порожня, як склянка з якої вилили воду для пензликів,
В моїй кармі стільки мінусів, що вистачить на всіх злочинців світу.
І це лише за цей довгий, як рік без дощу, вечір,
Вечір, в якому немає, і вже ніколи не буде, твоєї присутності.
Серце порожнє, колись воно було таке дике,
Тепер йому не вистачає маленького чарівного слова «потрібна».
Але це слово зле і підступне.
Один, два, три – я іграшка в нерідних руках.
В мені порожньо, без твоєї тіні поруч так порожньо...
Прийди, наповни мене ніжністю і усмішками,
Я просіяла всю злість, що переповнювала мене сьогодні.
Якби моя удача залежала від думок про тебе,
Я була б найвезучішою в цій кімнаті.
Приснись, принеси у руках частинку себе,
І отримаєш у відповідь мої кістки, що вже нікому не потрібні.
Вірю, ти підбереш їх і повернеш мені силу,
Ти ніколи не відмовляв моєму розуму, але ще не чув серця.
Повернись до мене обличчям, наповни життям,
Світлими думками, які загубила в злому коридорі.
Я приготую тобі тірамісу, прочитаю всі вірші Гумільова,
Тільки, щоб моя пустота не полонила твоїх очей.
В мені порожньо, без твоєї тіні поруч так порожньо...
