моя дитинко, слухайте брехню
про славу, честь та всяку евхаризму,
й нехай від жару вічного вогню
розквінуть пишні грані містицизму.
я – мудрий імбецил, я їм бацили,
а потім довго думаю: "чому?" –
ба більше: й адвоката їм найму,
аби вони нічого не зробили!
бо вас, кажу, не видно, бусурмани!
й така тепер погода у криму, –
бува, таке пояснення гуманне
за першу-ліпшу версію прийму.
але тепер ми з вами – спільне ціле,
тепер куди? – в лікарню чи в тюрму,
– лиш не кажіть, що й ви тоді хворіли,
що й ви бажали плюнути в пітьму.
а тут, коли від сонця сторопіли,
не довіряйте красному письму:
тут навіть орфографію саму
вражають рими, як монгольські стріли,
і що вже буде мови про незнане?
колись я знав рентгенівську муму,
тож думаю: цей дощ не перестане,
а я – гріха на душу не візьму:
втоплюся, може, в вічному диму,
та й знов подамся в дикі партизани.
отак. в журналі "вмерти за вітчизну"
я прочитав, що снайпери – за мир.
ще два чи три нектари дерболизну,
зламаю цей дурний стереотип
