Автопортрет
Блаженна мить – завмер побіля вірша,
Чи з ним в обнімку – точно не скажу,
Аж ранок із цікавості на вишню
Забравсь тихенько і притлумив шум.
і дивиться здивовано у шибку-
Яка тут треба із священнодій?
Вже травень трави килимами виткав,
І грядка у щириці й лободі.
А він забув про сапку і про косу,
Заліз на хмарку – й лихо ні по чім.
Наче кота, рукою гладить просинь,
Мов з неї - і вино, і калачі.
А врешті – і цього уже не треба,
Достатньо з нього хліба і води,
Лише б душа сягала спрагло неба
І дух не відрікався висоти.
…І котить воза грішник перед себе,
І гнеться віз під сонмом суєти…