ОСЬ ВАМ І КОРОНАВІРУС
Життя...
Що таке життя? Чому я народилася, живу, знаючи, що колись прийде час і воно закінчиться.
А що далі? Небуття? Зараз навіть вчені визнають існування нематеріальної сутності людини — душі, яка вічна. Вона існує в інших вимірах, у паралельних світах, а деякі релігії стверджують про наявність реінкарнації — тобто багаторазового втілення душ в тіла новонароджених немовлят.
Дивно, якщо це так, якщо ми вже неодноразово жили на світі, то чому цього не пам'ятаємо? Напевне, так потрібно.
Але зараз я хочу поміркувати про інше.
Життя... Воно різноманітне, воно оточує нас звідусіль: флора — дерева, кущі, трава..., фауна — звірі, птахи, риби, комахи, і багато іншого. І все це живе на землі, у землі, у воді.
Кожен представник життєвої різноманітності вимушений виживати, а для цього, хочеш, чи ні, треба конкурувати з іншими. Виживають сильніші, більш пристосовані, більш підприємливі.
У дикій природі кожна істота споживає стільки, скільки потрібно. Коли хижак наївся, він залишає свою здобич іншим, і по їстівному ланцюжку від неї врешті-решт не залишається нічого. Всі відходи життєдіяльності Природа переробляє на добрива, і таким чином всі процеси є доцільними і економічними.
А у нашому цивілізованому людському суспільстві?
Колись, за часів наших дідів і прадідів, життя людей вписувалося в рамки, задані Природою.
Та ми — Ноmo Sapiens, тобто Людина Розумна! І тому розвиваючись, прагнули полегшити своє життя, винаходячи пристрої, механізми, машини, які виконували важку роботу, а згодом, з розвитком хімії, почали заміняти природні речі і навіть продукти харчування, неприродніми — хімічними, штучними.
Старше покоління ще пам'ятає часи, коли в селах люди самотужки виробляли тканини з льону, конопель, будували хати з глини, соломи і інших природних матеріалів. Одежа суворо поділялася на робочу і святкову — на вихід. Часто під вінець внучка з гордістю йшла в бабусиній весільній сукні і фаті. А в кожній хаті стояла велика скриня, де довгі роки зберігалися цінні і святкові речі.
Усі речі служили довго, доношувалися до дірок (на які нерідко нашивалися латки), а потім, відслуживши наостанок одягом для городнього опудала, або ганчіркою для наведення чистоти, викидалися на компост, де перегнивши, служили добривом для рослин.
Розвиток промисловості, технічний прогрес призводили до появи надлишків, а це, у свою чергу, до виникнення і розквіту марнотратства. А хімічні матеріали, яких з'явилося безліч, виявилися дуже стійкими, спроможними існувати віки (наприклад, поліетиленова пляшка розкладається більше ніж за 400 років!). Крім того, почали пропагуватися одноразові речі, і все це врешті-решт призвело до тотального забруднення Планети.
Марнотратство розквітло буйним цвітом, і тоді владу над Ноmo Sapiens захопила МОДА!
Вона була приваблива, яскрава, епатажна! Вона диктувала фасони, матеріали, ціни, кольори, оздоблення і т.і. Вона сиділа високо вгорі, на троні, як надприродній хижий ідол, і якоюсь магічною містичною силою примушувала Ноmo Sapiens молитися їй, виконувати всі її примхи і забаганки, приносячи в жертву перш за все здоровий глузд, а з ним гроші, час, нерви і дорогоцінну самостійність.
Тож роботяща, розумна і скромна Економія була покинута Ноmo напризволяще, її вже ніхто не слухав і не поважав.
І лише інколи, декому, мимоволі доводилося згадувати давні традиції своїх пращурів і звертатися до правил, визначених Економією.
...............................................................................................................
Пам'ятаю спекотне літо десь середини 80-х років ХХ століття. Тоді був саме пік “дачних перегонів”.
Я і моя подруга Іра дуже хотіли одержати дачні ділянки, але ні підприємствам, де працювали ми, ні тим, де наші чоловіки, ніяк не вдавалося вирішити це питання. А щоб людей трохи заспокоїти, їм пропонували поки що взяти городи.
Зрадівши хоч такій нагоді, ми їх набрали аж по три, і всі в різних місцинах, за містом. Свого транспорту не було, добиратися можна тільки автобусами, які ходили рідко і нерегулярно, до того ж, забиті людьми “під зав'язку”.
“Найнеприступнішими” були городи на пагорбі, куди їхати довго, по мосту через Дніпро і аж до кінцевої зупинки, а там пішки. Та ще й запропонували їх пізно, коли всі добрі люди вже закінчили посадки.
Тож ми вирішили виростити там кавуни і дині.
Пам'ятаю: післяобідня пора, спека, тиша... Домовилися з Ірою відпроситися з роботи, щоб пополоти свої баштани. Поки дісталися до них, виморилися, але працювати треба. Кавуни і дині посходили, але були такі миршаві, що ледь видно їх у бур'янах. Земля розпечена, тверда, як каменюка, про воду тут і мріяти марно.
Так-сяк пропололи привезеними сапками, вже й вечір заходить, треба поспішати на автобус, передостанній рейс. Дійшли до лісосмуги, глянули одна на одну — і ну реготати! Бо руки, ноги, а більш за все обличчя бруднючі від пилу і поту, а ще й пити так хочеться! А води лишилося у нас на обох тільки півлітрова баночка.
Тож спочатку вирішили трішки вгамувати спрагу, по одному ковточку, бо треба ж хоча б умитися. Шуткуємо: нас бо таких брудних і в автобус не впустять!
А в лісосмузі холодок, та ще ковточок водички, а ми ж такі молоді, браві! І втома почала відступати, випускати із своїх обіймів. Та ще й зовні водичкою освіжилися: спочатку руки змили обережно, економлячи кожну краплинку, потім обличчя, а потім ще й ноги!
Все! Тепер виглядаємо цілком пристойно, можна “показатися на люди”.
Беремо баночку і з подивом бачимо: на самому дні хлюпочеться трохи чистої водички!
...............................................................................................................
І досі дивуємося згадуючи, як економно використали воду в екстримальних умовах!
Часто пригадую той випадок зараз, коли коронавірус примусив людей планети сісти вдома на карантин, не даючи можливості для розкошів. Тут би вижити!
Тепер в першу чергу треба думати про їжу, ліки і про те, де взяти грошей.
Тож може ця біда вчить нас бути економними?
Може це сама Природа дає нам такі уроки?
30.4.2020
ID:
874056
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 30.04.2020 16:15:51
© дата внесення змiн: 30.04.2020 16:18:44
автор: Людмила Григорівна
Вкажіть причину вашої скарги
|
