Просто мене завжди тягнуло до небезпеки,
І я спокушалась на все незвичне.
А ти - щось таке неймовірно далеке,
Таке недосяжне і непересічне.
Ти маниш до себе, як стиглі черешні, як чорний колір,
Як чай, перший сніг, як червоне вечірнє небо.
Я завжди чомусь так безмежно хотіла волі,
А зараз так пристрасно хочу втекти від себе.
З тобою було просто трепетно і бентежно,
І ти без вагання завжди жонглював серцями,
Але я повільно вмираю, коли я від чогось залежна,
І легко мене ненавмисне убити словами.
