Хто ти? Ні коханка, ні дружина,
Родоводу нездійсненна в’язь.
Загубилась в хвилях часоплину,
Як у хащах – пісня солов’я.
Ти була і янголом, і сонцем
У розмаї найсвітліших літ,
Океаном збурених емоцій,
Твердю неземною на землі.
Ти і залишилася такою –
Як ікона – чиста і свята.
І хоч знаю – часом рани гоять,
Але десь, у позамежжі, там
Вже куди не дано досягнути,
У щемкого спогаду на дні
Світлим чаром диво-незабудки
До цих пір являєшся мені.
І вертаєш зоряні хвилини,
Де ні втрат, ні щонайменших бід,
Де ти – не коханка, не дружина,
А увесь яскравобарвний світ!
***
