Безсоння знову стукає в вікно,
Самотній місяць сон перевертає,
Я бачу на столі лежить перо,
Душа як завжди десь собі літає.
Відлуння спогадів до хати забрело,
І мовчки без запрошення сідає,
Чомусь до рук своїх бере перо,
Зі мною ні про що не розмовляє.
Штовхає ніч у тихе забуття,
І відлік часу в просторі щезає,
Я відчуваю на щоці сльоза,
Відлуння спогадів за плечі обіймає.
Я наче вкопана стою біля вікна,
В глибоку ніч свій погляд проводжаю,
Дивлюсь в минуле, а його нема,
Чому ці спогади прийшли? Незнаю...
Лю...
квітень, 2020
буває. память оживає. треба жити світлими спогадами 
