Король сидів на троні,
та сум в його очах.
І в мене на пероні
завжди на серці страх.
На голові корона,
але в душі діра.
Я теж в нічнім вагоні
Щораз шепчу «пора!»
Зніма король корону,
сідає на коня.
Сумна щоразу з дому
знов повертаюсь я.
Перед великим містом
зліз вершник із сідла.
Я теж з думок намисто
в валізі привезла.
Бруківкою помалу
король сумний бреде.
Під‘їхати в трамваї
мені теж не везе.
Ранковий Львів шепоче
забути про печаль.
Зустрілись наші очі...
Та був то сон нажаль.
