Назавжди подарю тобі небо...
Найчистіше в глибокій блакиті
Я дарую тобі наше море
І не думай, що на цьому ми квиті.
Я життя би віддав тобі легко
Я би дав тобі пів мого світу
Але ти так від всього далеко
Але ти ніби з раннього цвіту.
Ти не віриш у те, що не сниться
Ти не віриш словам - вони мертві
Ти не віриш у те, що боїшся
Ти не віриш мені як поету...
Ти одна серед людного міста
Серед натовпу холодних статур
Ти уся ніби з раннього цвіту
У полоні сучасних тортур...
