|
В твоєму вікні силует
Знайомий, важливий до болю.
Такий традиційний сюжет:
Стою і любуюсь тобою …
Чи ти нахилилась з вікна,
Чи в небо летиш за зірками,
Ти мабуть не знаєш й сама,
Як спляча цілуєш вустами …
Стою і не можу піти,
Це, мабуть, злочинно, печально,
Це мабуть чужинські світи,
В які я вдираюсь безжально …
Упійманий злодій тепер,
І суддів зібралось без ліку,
Злодюга, крадій, людожер,
Накинулись мов на шуліку …
Ну так, бо чудовисько він,
Сидів би самотньо у замку,
Не дали піднятись з колін,
Карали за мрії і бранку …
А бранка до лісу втекла,
Боялась, що зовсім пропала,
І прихистку там не знайшла,
Тож мавкою стала …
Піднявся враз вітер сильний,
І небо усе почорніло,
Який би не був він стальний,
Але і його заболіло …
Подався назад у ліси,
Де гілля його обіймало,
Нікому не бракне краси,
Кому її мало …
Бо він не забув про вікно,
Шукає загублені очі,
Хоч це все було так давно,
Шепоче, шепоче, шепоче …
Із друзів у нього вітри,
І ними ж поламані клени,
Їх гострі, болючі гілки
Були і не ґречні й не чемні.
Та інших у нього нема,
Хіба що влетить блискавиця,
Така вона в нього одна -
Його чудернацька сестриця …
Він мавку у лісі знайшов,
Оту що дивачка страшенна,
Стояв, подививсь і пішов,
Бо видалась трохи буденна.
Бо зовсім її не впізнав,
Спліталось волосся і гілля,
Уже й не згадав, кого вкрав
Зі свого нічного похмілля …
Та їй це за зраду було,
Шукала собі, де схилитись,
У неї ж тепер ремесло
Щоб з кимось на згубу любитись …
Чудовисько думає так,
Що хоч вже ту мавку врятую,
Хоч в справі вже тій не мастак,
Усе, що ще мав, подарую …
Здивована мавка була,
І того дарунка не взяла,
Його під кінець упізнала,
Й сама з того світу пішла …
Закликала в гості весну,
Була, промайнула, не стало,
Її неземну, чарівну
Весною мов сніг обійняло …
Руками, вустами, теплом
І навіть простими словами,
Торкнутись легенько чолом
І щось проказати бровами …
Все небо піснями списала,
Всі хмари з небес постирала,
Хотіла так з ним залишитись,
Та раптом пропала.
Ми пишемо разом малесеньку казку,
Ми зовсім з тобою як діти,
Ми разом з тобою такі нереальні,
Буває, що радісні, часом печальні …
Куди нас подіти …
Буває кудись навсібіч утечеш,
Буває себе у чуже проганяєш,
Ти знаєш. Ти просто своє забереш.
Що в мене твоє, ти впізнаєш …
Фото: https://infomalin.biz/blog/44/entry/160/
ID:
871728
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 12.04.2020 13:54:45
© дата внесення змiн: 12.04.2020 13:57:03
автор: Дружня рука
Вкажіть причину вашої скарги
|
Класно. МЕНІ СПОДОБАЛОСЬ. Плюсую! 
дякую
