А я живу в чиємусь серці вже роками,
Тут, наче вдома, все знайоме і близьке,
Це жовте сонце, і це небо із зірками,
Бездонне небо, що мов стеля, тут низьке.
Якого можу я торкатись кожен ранок,
І кожну нічку розкладати в ряд зірки,
Під шурхотіння з щастя сплетених фіранок,
Що з вітром тягнуться нитками до руки.
Тут завжди добре, завжди затишно, привітно,
Тут все проходить: смуток, втома, сльози, біль,
Тут ніжна сакура роками буйно квітне,
Яка ховає від життєвих божевіль.
Комусь так хочу просто "дякую" сказати
За те, що дім для мене з серця сотворив,
В якому можу до зірок ясних дістати,
Який мене від всіх негод життєвих вкрив.
***