Згортає збитий час підстрелене крило…
Чи ж ми мізерні? В нас пророків не було !?
Від кореня – дурман, тому червивий плід?
Такий гіркий талан… Хто ми? Який нарід?
Чому чужинці ми ув отчому гнізді?
Були ж свої князі! Були свої святі!
І пісня, й боротьба - історія була?!
Повірили – кому? Струмує кров з чола…
Повчають звідусюд, як нам у світі жить:
Умом збіднілий люд… А дітям – заболить!
Безрідні батраки в своїй, чужій землі…
Мокшанські злі вовки терзають в кров її…
Де єдність?! Де порив?! Де гетьман мудрий наш?
Аби й сліпий прозрів: - Так! Рятувати час
Майбутнє – для синів, Вкраїни тихий рай…
Народ наш має жить! Всевишній, помагай!