Є люди, що плачуть від музики,
І навіть, коли сходить сонце,
Це не коди, не одинички і нулики,
Це душі і їх охоронці …
Є люди, що не пишуть вірші,
І навіть не дивляться на зорі,
Але для них печери і стіни
Раптом щезають, стають прозорі …
Є люди, що не стають на коліна,
Що вражають своєю гордістю,
І не згинають натруджені спини,
І сиві зовсім, але з молодістю …
Є чоловіки, що люблять жінку,
Але не роблять її журбою,
Є жінки, що бачать відтінки,
І заступають все тьмяне собою …
Дорослі – діти тепер і зараз,
Бо так склалось, бо такі долі,
Що своїм словом вбивають примари,
Що просто щирі, а не грають ролі …
Є люди, що плачуть від музики,
Бо для таких її писали,
Порвані ноти, обірвані ґудзики,
І дурні ті, що це все порвали …
А завтра знову зійде сонце
Для тих, хто на нього чекає,
А у тих, на сцені, закрите віконце,
Та і сонця для них взагалі немає …
ID:
871042
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 07.04.2020 00:04:13
© дата внесення змiн: 07.04.2020 00:04:13
автор: Дружня рука
Вкажіть причину вашої скарги
|
дякую
