Пам'ятаєш: в двох лептах нуждався,
Ти ж мені не подав і одну.
Я так довго чекав, не дождався,
Ти їх кинув в кишеню свою.
Я не мав у ту мить куска хліба,
Одинокість "з'їдала" Мене,
На твоєму ж столі - м'ясо, риба,
Й совість не докоряла тебе.
Мої діти не мали цукерок,
А твої - їх кидали в сміття.
Ти до їх прислухався істерик,
А Моє умирало дитя.
Я контрасти тобі намалюю,
Щоб побачив реальність свою.
Я пильную, над кожним пильную, -
Як несеш десятину свою.
"Не згрішив я у цім проти Тебе,
Все до храму Твойого приніс."
Ради Мене приніс чи для себе?
Без дві лепти - усе під укіс.
Без двох лепт помирала дитина,
Одиноко трудилась вдова.
Як жорстока буває людина,
У Мене ж за сльозою сльоза.
Лиш дві лепти чекав, не дождався...
Не про гроші кажу зараз, ні!
Я в увазі, в турботі нуждався,
В добрім слові в нелегкім житті.
А ти час віддавав свій мамоні,
Десятину у храм несучи.
Не шукавши оцінок у Слові.
"Стільки б всі дали! Гарно, скажи!?"
О, для чого мені твої сотні,
Якщо ти милосердя згубив?
Самоправедно йдеш до безодні.
А Я тільки дві лепти просив...
Ще й сьогодні тебе не караю,
До розсудку, до розуму зву.
Скоро, скоро діла позжинаю,
В якім стані синочка знайду?
Любий сину, прошу пробудися,
На широкому нині шляху.
Не за тлінним - небесним женися,
Тоді матимеш місце в раю!