Не довіряйте ніколи словам,
Не вірте в суворість розлуки,
Щось може не тут і не там,
Торкнулись, розбіглися руки …
Повірте її очам,
Але поспішайте, це ж миті,
В очах – це не тут і не там,
Бо очі – світи не відкриті …
Втонув, утопився, ну що ж,
Надії і мрії розбиті,
І просиш ще раз: потривож,
Я ж прошу не роки, а миті …
Не бачу, не чую цей світ,
Живу у окремому світі,
Ходитиму світом мов кіт
В якомусь нічному лахмітті …
А потім трапляється мить,
Забути яку неможливо,
І знову потужно болить,
І знову ти віриш у диво …
І очі … і знову правдиво,
І знову до болю щемить,
Шукаю негоду чи зливу,
Щоб свою пожежу тушить …
Та раптом уже передумав,
Дарма, що палаєш увесь,
Ці очі – світи, а не тюрми,
Вони зовсім поруч, не Десь …
Не можеш ти світ той вхопити,
Не можеш стиснути в кулак,
Ти можеш ці очі любити,
І ти молодець , якщо так …