- Як пахне хліб! – аж скрикнула Оленка. –
Який він запашний, смачний, ще й теплий!
Очима кліп – бабуся помаленьку
Ледь встала, мабуть, знов нога отерпла.
Поклала хрест, нагнулась до хлібини,
Поцілувала спраглими губами.
- Хліб ще й святий, затям, моя дитино,
Він по життю завжди іде із нами.
Якщо є хліб, то люди не бідують,
Запам’ятай цю істину для себе,
Співають, садять, варять сталь, будують;
Стосунки між людьми такі, як треба.
А як нема – життя весь сенс втрачає –
І люди мруть, а, ще страшніш, - звіріють.
Ми не дарма його так величаєм.
Це не тому, що з кожним днем старієм,
А, просто, хліб – то є життя основа –
Він головний в сім'ї, в державі, в світі.
Нагнись до нього і послухай знову –
Майбутнього лунає голос звідти.
Ганна Верес (Демиденко).
Ох і зачіпили душу віршем, Ганночко. Згадався бабусин хутір, хатина, а в печі хліб. Який же він був смачний! Дякую Вам, за спогади. Низький уклін за тему, таку важливу завжди.