До жалюгідно крихітного світу
Обмеження суспільства нас ведуть,
Що можна і не можна, що робити
Про все довкола відповідь дають.
Стій рівно, тихо, не біжи й не тупцяй,
Хтось заспівав в трамваї – вже дивак,
Працюй старанно, думай про майбутнє,
Грошей не витрачай на “просто так”.
А одяг має бути сірим, навіть чорним,
Бо уніформа це, й робочий стиль,
А лиш одягнеш щось не так як звично,
Потворно – ти почуєш звідусіль.
Не хочу бути в рамках з прапорцями,
Мій розум щось шукає поза них,
Бо знаю, що на будь-які питання,
Є істин безліч плюс одна: “для всіх”.
Як математик знаю достеменно,
І з мініс одиниці корінь є!
В житті звичайному збагнути таємницю
Що транцендентність в ньому виграє.
Перетин тих прямих, що паралельні,
Іраціональність в будні додає,
А існування просторів безмежних,
Без сил тяжіння вас не зіпсує.
Найвеличезне все вмістити в крихту,
А крихт тих море створить вмить нове,
І лиш нейрони в головах не встигнуть,
Адаптувать та поєднать, що є.
Обмеження можливостей людини,
Прописані, щоб навести жаху,
Як тільки страх підпустимо до себе,
То втрапим в пастку ще побільш лихУ.
Якби могли верблюди говорити,
То розповіли б ці пустельні кораблі,
Що без води людина може більше,
Ніж цифра, котру твердять лікарі.
Для роботів ці правила створили,
Що світ поділять на чуже й твоє.
І вчать нас слухати стареньких і сусідів,
В той час як власна точка зору є.
Я вірю в те, що маєм ми могутність,
І стани, при яких можливо все!
Як тільки забажаєм це збагнути,
То серце вмить бар’єри рознесе.
І квіти купувати хочу скрізь я,
І байдуже, що коротко живуть,
Я бачу Всесвіт - в кожній пелюстинці,
І хочу крихітку його тепер збагнуть.
ID:
870389
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.04.2020 11:46:08
© дата внесення змiн: 14.04.2020 15:39:34
автор: Таня ШерепКо
Вкажіть причину вашої скарги
|