Звикаю я півкроку залишати,
Хоч щастя поруч - руку простягни.
Так гордо йду вперед на власну страту
Не зрозумівши власної вини.
А винен я. За маскою гордині
Ховав я страх сказать тобі "люблю".
І батогом сарказму все по спині
Тебе я бив без сорому й жалю.
Ти лащилась, тулилась, обіймалась,
Просила в мене трішечки тепла.
Ти показати зовсім не боялась
Яка слабка ти і яка мала.
І думав я, що буде так до скону...
Ти выросла - тісне старе взуття.
Фальшиву і надуману корону
Зриваєш з мене й кидаєш в сміття.