Легенда триває, життя йде вперед,
Століття минуло від першої спроби.
Вже ті хто чекали – очікують знову,
Коли в боротьбі обіймуться народи.
Тепер друга спроба, нові обіцянки,
Ми знову повірили, знову не тим.
Знову ступили ногами на граблі,
Знову вступили і нанесли грим.
А ми вже були, обіцянки епохи,
Народяться нові, що кращі від нас.
А ми тому вірили й тішились трохи,
Чекали на зміни, хапались за шанс.
І що тепер бачим, нове покоління,
Нема “Привіт, мамо!” – “Привіт, вашу мать!”.
І замість відвертого “Раді Вам щиро!”,
Ми чуємо тільки три букви і мат.
Розваги дитинства, різдвяні святки,
Старий телевізор, слова президента.
Тепер тільки чую: “Хай здохнуть вони!”,
А ми тут невинні, ми жертви аскета.
Тепер подивися на себе із боку,
Ти викинув пляшку зі свого вікна.
По п’яні у парку наклав під осоку,
Я думав, щоб думать дана голова!
Ти випив одну, а за нею два літри,
Стоїш на зупинці, залазиш в трамвай.
І твій перегар не витримують вікна,
Не дихають люди, болить голова.
І ти стоїш, гойдаєшся, як флюгер,
І поручень не втримує тебе.
Комусь з людей ти наступив на ногу,
І вилітаєш мордою вперед.
Ну як тобі, сподобалась картина?
Ти далі звинувачуєш народ?
Чи може звинувачуєш країну?
Візьми у руки дзеркало і глянь на цей порок!
Наша хвороба – відсутність культури,
Ця епідемія криє усіх.
Народяться нові, що знайдуть мікстуру,
Яка знищить вірус нестерпних мудил!
ID:
864184
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 09.02.2020 00:49:00
© дата внесення змiн: 09.02.2020 00:49:00
автор: Олесь Амбросов
Вкажіть причину вашої скарги
|
