Твоя душа така ранима і тендітна,
Її створили із тонкого кришталю,
Сховалась в тілі, полохлива, непомітна,
Уся заквітчана, зі смаком мигдалю.
Я так боюсь її, тремтливу, обійняти,
Єдиним доторком лишити світ руїн,
Боюся думати, боюся щось питати,
Боюся спалених мостів і білих стін.
Пропахло димом і дорогами все тіло,
Пізнав багато я жінок і почуттів,
Нічне життя до мене тінню прикипіло,
Набив тату на своїм серці із гріхів.
Твоя душа така незаймана і чиста,
Я пахну ромом аж глибоко до кісток,
Бреду у даль шляхом хмільного анархіста,
Душа черствіє, під ногами лиш пісок.
Боюся зранити тебе, моя ранима,
Боюсь розбити твоє серце з кришталю,
Дорога кличе, прощавай душа незрима,
Хоч і без мене, стань щасливою, молю...
***
Чудова, душевна лірика! 
