Вона пішла, я у вікно їй вслід дивився,
Ранковий погляд розтягнувся на життя...
Вона пішла, не став спиняти, підкорився,
У повній тиші слухав звук серцебиття.
Минали дні, а я завмер, мов мармуровий,
Немов скульптура у Тосканському саду,
Я свято вірив, що цей мармур тимчасовий,
Що, може, завтра з цього саду я піду.
І день настав, і чорний мармур розкришився
В долонях часу, став лиш купкою сміття,
Пішов з Тоскани, тільки погляд залишився,
Ранковий погляд довжиною у життя.
***
