коли вони розійшлись,
ночі стали довшими. сни перестали снитись.
вона почала спати з іншими аби хоч трохи зігрітись.
аби забутись на мить і нерви свої пожаліти.
старалась частіше додому, аби його знову зустріти.
коли вони розійшлись.
ніч, алкоголь, свічки. він засинає не вдома.
а зранку на нього чекає Ніхто. тільки втома.
речі зібравши, безшумно виходить з кімнати.
номер назавжди зітре і більше не буде приймати.
коли вони розійшлись.
дні міняють свої картини. все частіше тепер не сама,
перестала без нього не спати й не п’яніє чомусь від вина.
очі в сторону не відводить, ходить з іншими на вистави,
почала «зустрічатись» з кимось і тепер йому варить каву.
коли вони розійшлись,
в телефоні все більш номерів без імен, і байдуже.
він хотів їх тіла, і ніколи не хтів їхні душі.
він від неї вберіг собі крихту дурної надії,
та сьогодні вже вкотре лишив чергову повію.
він бажав лиш її, а вона все забути хоче,
він нікого не цілував й не дивився нікому в очі.
а вона забувала його і варила чужому каву,
не любила чомусь, та ходила із ним на вистави…
…коли вони знову зустрілись,
свій збожеволів й над ними сміялося небо,
натовпи сірих людей говорили вже вкотре «не треба!»..
не слухав ніхто натовп сірий і вже безголосий.
і все, як раніше – він кутається в її коси,
вона проводжає і знову стрічає з роботи
заварює каву, сідає до нього навпроти,
він дивиться в очі, цілує так ніжно зап’ястя,
напевно, з них досить. нехай вже попробують щастя.
