Життя – дарунок неба найцінніший,
А ми живем, як пишем чорновик.
Невтямки всім і серце не болить
Знайти свій шлях, отой найправильніший,
Щоб кожен день вписати в чистовик,
Згадавши, що життя – то лише мить.
Забувши, що воно не безкінечне
У ватру клали, навіть без жалю
Як дрова, рік за роком. Де ж ті ліки,
Щоб гнів, і злість, і фрази недоречні
Упали з серця прямо у золу
Й вогонь образ погаснув вже навіки?
Життя проходить свідком головним
(Нема куди і пізно вже тікати).
Дійшовши ось, до істини, з пітьми
Благанням щирим та іще німим
У неба просим слово все ж сказати,
Як в’язень, що йде скоро до тюрми.
Слізьми роки назад не повернуть,
Та можем в всіх прощення попросити.
І щирим серцем каятись за блуд.
Любов – це все, в ній істина і суть.
Гріхи тяжкі ділами відмолити,
Бо наша совість – то найвищий суд.
Правдива проповідь, Лесю! 
kk:
