не питай чи люблю, бо не знаю як відповісти,
просто якось вже звикла, що ти чомусь не поряд.
хоч не модно, та я писала тобі вірші.
потонула в тобі, хоч калюжа ти, а не море.
осінь дихає в спину осінньою прохолодою,
в таку пору найкраще лікуються теплим чаєм.
я надіюсь - ти насолоджуєшся своєю свободою,
чи бажаєш спокійної ночі мені за звичаєм?
одяг твій пахне димом тепер, не парфумами.
пам’ятаєш, як я засинала у твоїх долонях?
я побачу тебе ще колись, і з приємним сумом
мою ніч обійме болюче звичне безсоння.
сон мій вперто за двері чомусь тікає,
я читаю тебе, як затерту до дір книжку.
тебе, мабуть, чужа і байдужа давно чекає.
просто…
не дозволь їй заснути на нашім з тобою ліжку.
Сумна елегія... Але ж! 
