Брудні, як білії кросівки
В день осіннього дощу,
Що чекали чистої мандрівки.
Сумні, як СМСки:"Я грущу",
На які навзаєм не відповісти.
Йшли, дивились на природу
Проминали рідість й сум.
В калюжах бачали погоду
Й скінченність власних дум.
Їм не хотілось йти,
Але чомусь себе примусили.
Дівочі усміхи зберегти,
Бо думали, що мусили.
Прийшли, та не чекали
Як тепла у снігопади,
Пішли, та й нечіпали,
Як зникають цикади.
Життя в самоіронії, агонії,
На нам відомі, кінофільми схоже.
А радше на їхні пародії,
Що не покажуть вже ніде.
"Я грущу" – рус
Розумію Вас, Дейнерісе, розуромію! 
