Солом’яна стріха, шибки не помиті,
На дверях, для виду, маленький замок.
А біля порогу в густім оксамиті,
Барвінок квітує, що в росах намок.
А кроків за двадцять старенька бабуня,
Зриває з рум’янку достигнутий цвіт.
Колись на селі була перша красуня,
А нині забула вже скільки їй літ.
Постійно босоніж, до перших морозів,
Усе із городу… Ось так і живе…
Крім овочів бабця вирощую рози,
І всім кому треба вона роздає.
Вже сина не стало, лишилися внуки,
Бабуня складає заначку для них.
І часто до неба протягують руки,
Щоб Бог її внуків від бід поберіг.
Неначе на прощу, любимі онуки
На крилах любові летять іздаля.
Всі дні, що чекає, для неї це муки,
Вона ж бо любов'ю їм стежку встеля.
для бабусі
