Цей вірш про чудову і тендітну Наталю.
Їй всього 39 років.
Вона мужньо всі роки бореться з раком.
Та цього разу хвороба не дає
шансу видертися з її лап…
Бринить життя тоненькою свічею,
Ще мить, здається згасне назавжди.
Лиш іноді сухі вуста благають:
—Дай смерті швидше, Господи… Й прости.
Боролась, з усіх сил, ти знаєш, Боже.
Чіплялась за життя вже стільки літ
І вірила, любов все переможе,
З надією дивилася на світ.
Була малим човном в безмежнім морі.
Життя штормило, був і дощ, і сніг.
В молитві до тебе у щасті й горі
Знаходила спасення й оберіг.
Коли прийшла біда, лише благала
Щоб син єдиний трішечки підріс.
Один раз відступила. Я ж то знала
Ти, Господи, мене на плечах ніс.
У веснах я цвіла, зимі раділа.
Тепло несла і рідним, і чужим.
Завжди, наче мурашка, я трудилась.
Постукала ж хвороба знову в дім.
Прости мене.., так, не святу, а грішну.
Молю тебе, нічого не кажи…
Лиш посади в саду своєму вишню
І синові в житті допоможи.
Дякую за розуміння. 
