|
Сиділа тля зелена на стеблині,
Різновид трав’яного шкідника.
Це шушваль, там усі в його родині
Живуть і ссуть віками не зника.
Куди ж його подіти зі стеблини?
Деревце молоде вже і звика,
Але ж та тля дісталась до калини,
І до малини суне язика.
Обсіла тля деревця України,
І ссе падлюка, (щоб їх рід зотлів),
Живильний сік, на родовій стеблині;
Різновид тлі, циклопів і клопів.
Іммігрувала би зелена гидка покруч
Хоча би до якогось кізяка,
Щоби не відчувати її поруч,
Кізяк – не варіант, до будяка.
Але ж воно і вперте, як то бидло,
Але ж воно смердюче, мов лайно,
Такий мізерний і мерзенний, підлий.
Герой, сценарію, російського кіно…
Сидить собі прикинувся гігантом.
Кричить і лементує – «Я не ЛОХ!».
А хробаки зліпив з нього гаранта,
По норах репетують, «щоб ти здох».
Не звикла тля до бою, ні до праці.
Йому кричиш, що – «ворог у воріт!»,
Але ж воно, звернулось до шубравців:
- «Готуйте власне військо на відхід».
Хто ляпнув, що ця тля на щось згодиться,
Хто дзявкнув, «бубочку» образили мою.
На що годиться зайда-попелиця?
Нехай жере на грядці коноплю…
Сидить ця тля зелена на стеблині,
А поруч з нею ще й клопи сидять,
Від заходу до сходу в Україні,
Ці зайди-шкідники смердять й смердять.
І так заїли всіх, аж до сверблячки,
І так струїли український світ...
На тілі вже, з’явилися, болячки,
А на землі рясніє пустоцвіт.
І що робити з тими шкідниками,
Нам «сонечкам» у власній царині,
Які плодилися у цім краю роками?
Чи кинуть їх у вогнище мені?
І доки ми не станем в власній хаті,
Хазяйнувати, тля не піде геть,
Вони пихаті, покручі вухаті
Нам заподіють лихо, кров і смерть.
На світлинці "сонечко" чи ще в народі "бедрик" поїдає зелену тлю "попелицю"...Сонечками називали бойовий підрозділ українських добровольців, які знищували "тлю" шкідників української держави...
ID:
853449
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.11.2019 15:27:55
© дата внесення змiн: 02.11.2019 17:39:07
автор: CONSTANTINOPOLIS
Вкажіть причину вашої скарги
|