Яблука побиті на землі,
вкриті листям в'ялим.
Серед розпачу осіннього в мені
квітка завесніла - пам'ять.
Як ходив малим я по саду́,
ласувавши ябка смачно.
Що мені - смішному дітлаху -
ще й м'яча лупити гучно.
Так, щоб вікна дзеленчали,
навіть покришились,
та сусіди нарікали,
а батьки мої стидились.
І брали мене за вуха,
надававши прочуханів,
(себто на горіхи)
щоб хоч трохи усвідомив...
Присоромив... не до того
пустотливому хлопчині.
Енергії би зараз тої
у дорослому полині...
Відчайдушної свободи
Пелюстки долів кидаю.
Знову спогад тихо бродить
по засохлому розмаю.
Там, де яблука побиті із землі
на хвилину вже рум'янились мені.
