Я хочу поділитись всім болем своїм,
Що тяжким каменем лежить на раненому серці.
Я прошу Бога позбути мене цих страждань,
Адже вони прогнали всі барви й метелики з мого життя.
Я молю Ніч не звільняти моїх думок з повідка так зненацька,
Мені й без них тяжко до тебе звертатись.
І без мене ти маєш безліч проблем,
Тому ні про що не дізнаєшся.
Проте я писатиму листи, складатиму вірші,
Відчинятиму навстіж усі вікна та двері,
Доки мої слова не знайдуть тебе.
Я не хочу бути героїнею якогось фільму,
Що вчиняє сварку на пустому місці, а потім шкодує про вчинене.
Мені не подобаються всі ті красиві історії,
Які розповідають про «справжнє кохання».
Його не існує. Правда ж?
Я ніколи не зможу виразити словами все те,
Про що хочу, щоб ти дізнався від мого серця.
Але я не перша й не остання,
Тому краще притримаю душу за розумом.
Проте я співатиму пісні, шукатиму правильні ноти,
Відчинятиму навстіж усі вікна та двері,
Доки мої слова не втратять сенсу.
Вогонь страждань спалює мене дотла,
Але не про це я пишу тобі, намагаюсь кричати,
Не про це розповідають всі твої пісні.
