Арнольде, поглянь у дзеркало, милий,
Поглянь які в тебе за ніч виросли крила,
Поглянь які вони великі, які картаті.
Тепер, милий Арнольде, зможеш літати.
Тепер тобі, Арнольде, доріг не треба.
Ти тепер, друже, став ближчим до неба.
Забуть про тих хто насміхався і зневажав,
Поглянь, Арнольде, яким ти вродливим став.
Відчуй як золоте проміння лягає в твою кімнату,
Як розчиняє в собі всі кайдани і грати,
Як одягає тебе, Арнольде, у мелодійні гами
І стелиться покривалом під твоїми ногами.
Як падає на твої крила першим весняним цвітом,
Осіннім листям, теплом і солодким літом.
Шепоче, Арнольде, що у тобі велика сила
І що ти зробив неможливе - сам собі виростив крила.
А скільки раз повторювали , що ти без породи,
Що люблять і поважають драконів іншої вроди,
А ти бідний втікав подалі , кігтями ями рив,
Ховався у ямах тих і гірко на місяць вив.
І вірив, Арнольде, ти вірив, навіть, у неможливе,
Хоч в книгах й написано, що не ростуть у непородистих крила,
Що непородистим ліси би охороняти...
А ти, милий Арнольде, неба хотів пізнати.
Сьогодні зранку в палаці всі немов подуріли.
Хочуть диво побачити у безпородного звіра.
Руками розводять, кажуть цього не буває
... Тим часом Арнольд літає!
ID:
843067
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 25.07.2019 15:09:04
© дата внесення змiн: 25.07.2019 15:09:04
автор: Анна Януш
Вкажіть причину вашої скарги
|