Давно тебе немає поруч зі мною,
Уже забулись твої примхи до сказу,
Забувся сміх, що позбавляє спокою,
І майже стерла пам'ять твої образи
Тебе кохаю анітрохи не менше,
Хоч почуття мої для тебе чужії;
Тепер надії не плекаю як сперше,
І вже не вірю, що збуваються мрії.
А день пливееееее
І ти так далеко від мене,
Що він
Несе
Мені
Лиш біль...
Струмлять нехай безперестанно хвилини,
Підступно в місяців зливаються море -
До мене образ твій удаваний лине,
І розмовляю навіть я з ним порою.
Думки вирують, хоч немає потреби,
Безмежний час для них знаходе безсоння...
Рядки укотре я складаю про тебе,
Та їх почути ти не знайдеш резону...
І хто сказав,
Що час легко змиє з душі біль і кров -
Я знов
Без сну
І сам.
Я… так мріяв – лиш тебе кохатиму я
Знав, моя любов буде щира і чесна,
Вірив я у те, що ти доля моя…
Але все щезло
(але все щезло)
Полум'я на дим та на попіл зійде,
Де горів вогонь - там вже крига замерзла,
Слів в душі тепер лиш відлуння бліде…
Бо все ген щезло...
Бо все ген щезло-о-о-о
СОЛО
Я… так мріяв – лиш тебе кохатиму я,
Знав, моя любов буде щира і чесна,
Вірив я у те, що ти доля моя…
Але все щезло
Полум'я на дим та на попіл зійде,
Де горів вогонь – там вже крига замерзла,
Слів в душі тепер лиш відлуння бліде…
Бо все ген щезло...
Бо ти геть щезла!!!
Дякую щиро. Це переклад з російської. Оригінал належить гуртові Моноліт.
