Агатовий відтінок у її очах,
Іскриться кольором отрути!
Пестливо шовк сковзає по плечах..
Вона говорить...але голосу не чути.
ЇЇ літа весною оповиті,
А у волоссі сплетені жита.
Уста, немов невинністю налиті,
Такі ще юні і непізнані літа!
Вона іде, немов у чарах полонена!
Ходою мавки із густих лісів,
А у руках тримає зірку клена..
З якого виміру прийшла? Яких часів?
Спокусливо вона у душу заглядає,
Й сміється - горда дияволиця!
Чого ця грішниця шукає?
В її очах періщить блискавиця.
У неї батько - Місяць, сестри - зорі!
А Сонце - вірний теплий друг..
Вона немов русалка з моря,
її ж колиска - теплий луг.
Така чарівна, неземна, єдина,
Не вірить у дива, але на них чекає
Красуня зовні, а в середині дитина,
Яка у мріях досі ще літає!
