Вночі у небі та й не пусто-
Мільйони світяться зірок.
Ось тут, здається, цілий згусток,
А там одна, немов пророк.
Цвітуть сузір'я, наче клумби
На неозорім квітнику,
Немов очам і серцю любий
Узор на маминім платку.
Безмежність крають зорепади,
Тече віків стрімка ріка,
Однак сіяє вічним градом
Небес гармонія струнка.
Ніщо зламать її не в силі,
Ніякі шторми низові,
Ані цунамі знавіснілі,
Ні урагани грозові.
І ніби на святі ікони
Ти дивишся на зодіак -
На ці стожари, оріони -
І не надивишся ніяк.
Великий промисел твій, Боже!
Чого ж, скажи, Земля Твоя,
Така прекрасна, жить не може,
Як зорі, як одна сім'я?
