За шафу сіло синє сонне сонце,
письмовий стіл на зло зломав шухляду,
звідтіль відтятий жовтий місяць виплив
у річку слізних слів моїх.
Зі стелі всі надії впали в ніжне ліжко,
зринали мрії роєм рим незримо,
твоє ім'я в думках зайня́лось стрімко -
пірнуть я в забуття не встиг.
І спогадом живим живились болі,
а сум і щем дощем спадали далі,
ще грала юність музику на серці:
прожитий день - розрив струни.
Ще плив у річці слів відтятий місяць,
живив ще болі дивний вигад-спогад:
як ти мені сім різних слів ловила,
то враз спіймала двічі "сміх".
2017
