- Чому любов любов'ю зветься?
Чому вона з усіх сміється?
Чому... - І не питай чому.
У ній відчуй себе саму.
Подякуй за любов. За те,
За почуття таке святе.
І більш нічого не проси,
Лиш почуття в життя внеси.
Подяку Богу дай і жди
Любові з неба, як води.
Сама її ти не шукай,
Бо знайде сам тебе той Рай.
А як шукати будеш ти,
То розійдуться всі мости.
Залишишся сама, без мрій,
І буде плакать подих твій.
І зорі в небі теж заплачуть,
Як обезмріяну побачать.
Чк обезмріяну почують -
Навряд чи тихо заночують.
Не будуть спати зорі, ні.
Прийдуть до тебе уві сні,
Щоб колискову заспівати,
Твій сум у далечінь прогнати.
Дівчисько, не шукай любов,
Бо будеш плакать знову й знов.
Не знайдеш човен та весло:
Любов - то дивне ремесло.
Любов тебе сама знайде
І по хвилинах поведе,
І по годинах, й по роках,
А також буде в твоїх снах.
- Так що ж таке любов, скажи?
Чи може море без води?
Чи пташка в небі без пісень?
А може ніч? А може день?
- І море, й пташка, й день, і ніч,
Й з душею погляд віч-на-віч.
І не питай мене: чому?
У ній відчуй себе саму.