На подушечці, віялом, ніби колосся,
Занадто коротке, як завжди присудиш.
Та пробач, я давно вже не юна красуня,
щоб носити таке от волосся
і в косу заплітати все зранку. Дарма все і ах...
а роки пролітають з шаленою швидкістю.
І я, ніби, іще "ох яка", та позаду
повіває зрадливим вже холодом. А на губах
все незмінна усмішка і бісики сяють в очах,
на світлині все та ж неповторна краса!
Ні не та, що літ десять, п'ятнадцять тому. Ні не та...
Але де ще знайдеш Ти надійніші руки?
І хто серце зігріє, хоча за вікном і мороз.
І душа, відчуваюча зовсім не так, як всі інші...
І важливо є це!!! Це навіки!!! І це назовсім!!!
А що з нього ще взяти, з отого волосся?
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804648