Безлад в моїх думках, порожнеча вже сковує руки,
Бо вона просто всюди: у віршах, у мріях, в житті,
А ти знаєш як боляче часом терпіти розлуку
І не бачити щастя в далекому ще майбутті.
Еннний день, енний вірш і нічого таки не змінилось,
Через відстань і стіни я чую, мій друже, усе,
Як здавалось тоді, що назавжди життя зупинилось,
Лиш твій вдих, потім видих і сіре безглузде шосе.
Ти збрехав! Ти насправді не вмієш, мій друже, любити,
Лиш слова, що усе ж у реальності були нічим...
Ти забув уже все й як раніше продовжуєш жити,
А я сплю й прокидаюсь із іменем, друже, твоїм...
