Остання пісня
Остання пісня мого краю,
Останній подих для душі.
Уже ведуть, вже забирають,
А серце плаче у тиші.
Ведуть далеко, у кайданах,
І б’ють, і тягнуть, і везуть.
В жахливих і страшенних ранах
Ноги невільників несуть.
Останній спогад, дивний спогад,
Останній день, остання ніч.
Куди, куди, то тільки здогад
Тягнеться думкою без віч.
Мине чимало дивних років
Намаз і зброя, знов намаз,
І пройдено немало кроків,
Чимало згублено голів,
Чимало. Може вже доволі
Із цею думкою зболів.
Усіх уб’ють, усіх до скону,
Всіх яничарів доведуть.
Не буде тілам похорону,
Їх хвилі моря рознесуть
Р.S. Історія завжди незбагненна. Створення спеціального війська у Османській державі в 14 ст. справило на мене велике враження. Діти-християни 12-13років, які ростуть і навчаються в спеціальних казармах, переймають чужу віру, забувають батьків. Вчаться вбивати і захищати султана. Та в 19 ст. занепад і повна ліквідація яничарського корпупу.Їх вистрілювали, різали і палили нові війска султана Махмуда 2. Аж море довкруг кілька днів здавалось кривавим
