__________
закривши очі знову темно,
навколо все гидке й так страшно.
чому коли зазнали болі,
ми вже не бачимо тих кольорів і не відчуваємо нічого, лише те пронизуюче повністю тіло й серце - горе?
та тонемо у пустоті і так сильно боїмося усього,
що торкається теми того, що люди звуть, “ніжністю та любов'ю”?
але якщо чесно, я так втомилася вже боятись. гіршої болі мабуть все одно вже не зазнати.
можливо саме час ризикувати? я відкриваю серце і починаю нарешті ясніше бачити. можливо я дочекаюсь його, можливо не дарма це все.
__________
/всі тихо, хтось йде. чуєте кроки? невже дочекалась? можливо це він? можливо любов це? /
__________
- привіт, ти знаєш, я відразу тебе впізнала, точніше сказати, я тебе відчувала. а твої очі, я їх сотні разів на полотні малювала, гадала це моя уява, але можливо це вже давно було заплановано міфічними Богами, щоб побачивши я відразу тебе впізнала. нарешті ти тут, я так довго саме на тебе чекала.
- привіт, можливо це дивно але від самого народження я відчував, я знав, що ти десь поруч, і ось ти тут, переді мною. я також на тебе чекав, навіть більше аніж дуже довго.
ти вибач, що змусив так довго тебе я чекати, життя підсувало "чужих" і прагнуло навчити мене не вірити у любов та саме головне нікому та ніколи не довіряти. і знаєш я б напевно цьому навчився, якби твоїм коханням не хотів би так сильно насолодитись. та й і в душі я завжди знав, що ти як і я, вижата і втомлена по світу блукаєш і десь в глибині душі як і я, мене ти шукаєш. сказати чесно, я завжди знав, що народжений заради того моменту, щоб бути поруч, щоб бути тут зараз з тобою. можливо спочатку нас будуть спіткати труднощі та й поводити себе будемо, як дурні вперті діти, і будемо боятися повірити у подароване нам долею щастя і шукатимемо в чому там підступ, в чому там пастка. але ж ти сама прекрасно розумієш, й тому не ображайся та наперед мене вибач, але нам двом завдавали стільки болю, що навіть зараз точно знаючи, що ти навіки лиш моя, я можу не навмисно бути різким та даже поранити словом, ти вибач, але все одно після стількох розчарувань, біль та страх так швидко не проходять. але я обіцяю, ми все витримаємо, ми все зможемо.
_________
це справжнє диво,
/ти був правий, ми все зможемо й мабуть уже змогли/
я закриваю очі і в останній час завжди бачу лише одну картину,
ти цілуєш мої руки, я ніжно гладжу твою спину,
навіть уві сні не заберу від твого тіла свої я долоні,
не відчуваючи твоєї ніжної шкіри я вже не зможу заснути.
я бачу твої очі, які кожного разу шепочуть мені тихенько: “хочу”.
але ні граму натяку на пошлість та звірині інстинкти,
ти хочеш мою душу,
я хочу від тебе сина
або доньку, немає різниці
головне, щоб здорові, головне щоб щасливі,
головне щоб кордонів не знало наше щастя, наше кохання
головне, щоб назавжди так,
я гладжу спину а ти цілуєш руки
і у погляді щоб не згасало це важливе й тихе: “хочу”,
і кожної ночі засипати лиш в твоїх обіймах
і навіть у снах щоб і там поруч ти був.
радіти життю та відкривати нові кордони,
читати книги та вивчати іноземні мови,
подорожувати по світу а ще скупатись в океані,
прозорому та чистому, як наше кохання.
не рахувати години й хвилини,
а просто бути, просто жити.
та знаєш, якщо чесно, після того, як так довго на когось чекаєш, отримавши, ти як ніколи цінуєш, те що маєш.
і тому насправді зовсім не важливо річка, океан чи море,
чи за кордоном чи у рідному місті
чи у золоті чи у медичному сплаві
чи донька чи син або навіть трійня
чи на власній машині чи на трамваї,
чи у орендованій квартирі чи у власному домі,
головне аби разом, головне аби поруч,
головне аби було без різниці, чи закриті чи відкриті очі
завжди бачити ту ж саму серцю рідну картину,
ти цілуєш мої руки а я все так же ніжно гладжу твою спину.
ID:
802602
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 10.08.2018 05:19:23
© дата внесення змiн: 10.08.2018 05:19:23
автор: Черній
Вкажіть причину вашої скарги
|
